Історії життя людей

Глава VI. Мис та міфи

Це місце має імідж найтаємничішого та найзагадковішого куточку в Криму. Меганом так густо обріс легендами, що вже став популярним пунктом паломництва для всіляких йогів та інших шукачів душевної досконалості. Ми ж шукали на Меганомі джерела його неоднозначної слави.

Наш всюдихідний радянський джип із натужним хрипом розпочинає сходження на гору. З кожною новою петлею серпантинової дороги панорама за вікном стає все ширшою та шикарнішою, але скоро кут підйому сягає такої крутизни, що небо повністю зганяє землю з огляду. Ми ніби їдемо в хмари. Я не проти, але якщо нахил хоч трохи збільшиться, в лобовому склі небо й земля почнуть нестримно змінювати один одного, і ми стрімголов скотимося туди, звідки стартували. Подорож до небес душа продовжить уже без тулуба. До небес ─ це в кращому разі. Місцеві запевняють, що, згідно з легендами древньої Елади, саме тут, на Меганомі, розташований вхід до Царства мертвих: нібито Одісей спускався в гості до Аїда через заховані в Чорному морі печери, проникнути до яких можна тільки під час відливу. Загалом, ми їхали вгору прямовисною дорогою з обнадійливою думкою: в разі чого ─ пекло поруч!

Судячи з розповідей «очевидців», Меганом просто кишить нечистю. Тут і корабель-примара, і привид «меганомского хлопчика», який, подібно Сирені, заводить подорожнього до морської безодні, і співаючий дух матроса, що потонув у 1884 році на каравелі «Софія», і бекаюче на краю прірви ягня (якщо зловити худобину, принести її в жертву та посидіти на її шкурі ─ благодать гарантовано). А ще говорять, що біля Меганома випробовували атомну бомбу, а на самому мисі не раз помічали НЛО. Тим часом я, вчепившись у поручні, намагаюся вирахувати, як скоро до «меганомського хлопчика» та співаючого матроса приєднаються ще три привиди...

Дорога на вершину Меганома виглядає таким чином, що версія про ядерне випробування здається цілком правдоподібною: всюди видніються ями, оголюючи залишки мощеної дороги. Наш шофер запевняє, що дуже давно на цьому місці було місто («Меганом» означає «велике поселення»), і ця бруківка ─ все, що від нього залишилося. Діставшись до самої вершини, ми опиняємося біля підніжжя високих вітряків. Гігантські пропелери зі свистом перемелюють маси повітря, що рухаються з моря. У вихору є шанс на перемогу ─ навкруги валяються величезні лопаті, що не витримали потужного пориву. Ще декілька кілометрів екстремальної їзди ─ і ми біля краю обриву, біля маяка. Це низька, облізла будівля, яка нічим не виділяється, але, дивна справа ─ навкруги стоять автомобілі, що якимось дивом доїхали сюди. Туристи долають кілометри важкої гірської дороги, щоб подивитися на маяк, знизати плечима й поїхати назад. Постійний потік цікавих уже втомив Юрія Іванникова, начальника Меганомского маяка. Він працює тут уже 30 років, разом із дружиною Раїсою та зятем Олегом. Перебої в роботі маяка неприпустимі, тому сім'я живе в п'яти хвилинах від нього й чергує тут цілодобово. «Це, взагалі-то, заповідник, а не набережна», ─ насуплюється Юрій Миколайович, проводжаючи поглядом чергову компанію туристів.

Парадокс: мис Меганом ─ важкодоступне місце, де немає нічого, окрім вітряків на вершині, самотнього маяка та маячника, який не радий гостям. Підводний музей якорів ─ цікава штука для дайверів, але шлях до моря тут лежить через «бедленди» - непрохідну кашу з кам'яних брил. Загалом, Меганом настільки непідходяще для відвідування місце, що без щедрого букета легенд і міфів він би просто зник у безвісті. Що, втім, влаштувало б багатьох ─ у першу чергу йогів, які колись спорудили на вершині Меганома своє «Місто», воно же «Храм Сонця», воно же «Шиваїтський вівтар», воно же «Капище». Насправді це просто складені в купи булижники, але йогам тут добре, спокійно. Незважаючи на сусідство з Царством Аїда, «меганомським хлопчиком», бекаючим ягням і матросом-утопленим.

Глава V. Краса писана